Французький тенісист провів пресконференцію після вирішального матчу на турнірі ATP 1000 у Цинциннаті, в якому обіграв Френсіса Тіафо
– Артуре, перш за все хочу привітати вас із титулом у Цинциннаті. Що ви зробили після другого сету, щоб перезавантажитись й виграти трофей?
– Дякую. Після другого сету я просто пішов у ванну кімнату. Подивився на себе в дзеркало й поговорив сам із собою. Сказав: “Ну ж бо, чоловіче. Зроби щось. Покажи щось, бо ти справді здаєш”. Тож я дуже задоволений тим, як зіграв третій сет.
– Вітаю з вашим першим титулом Masters 1000. Ви казали, що після тієї тривалої перерви минулого року ніколи насправді не сумнівалися, що знову опинитеся в такій позиції. І мені цікаво: коли ви зараз сидите тут із цим трофеєм, чи замислюєтеся над тим, який шлях ви пройшли від тих моментів?
– Так, звичайно. Я дуже цьому радий. Торік було важко. Хоча й цей сезон був непростим із Ролан Гаррос і кількома травмами, які змусили мене пропустити багато часу. Але коли отримуєш травму, думаєш лише про повернення. І заради таких моментів усе це має сенс. Дуже приємно, що поруч зі мною зараз стоїть трофей, особливо трофей “Мастерса”. Я ніколи раніше не вигравав такий турнір. Так, саме заради цього я й граю в теніс.
– Це якраз свідчить про вашу внутрішню віру в себе, адже ви ніколи по-справжньому не втрачали її.
– Ні, звичайно. Я знав, що зможу це зробити. Навіть попри травми, через які я вісім місяців був поза Туром, а потім ще раз пропустив два місяці. Але я сказав собі: “Нічого страшного. Мені просто потрібно дуже, дуже, дуже багато тренуватися”. І, можливо, в мене з’явиться шанс це зробити. Я завжди був у цьому дуже впевнений. І ось ми тут.
– Після перемоги ви написали на камері: “Хто тепер говоритиме?”. Чому саме таке повідомлення?
– Тому що люди дуже погано про мене говорили. Знаєте, у Франції іноді дуже легко… Я не знаю правильного слова. У мене є погане слово. Добре, ось воно – критикувати. Дуже легко критикувати. Я не зіграв на Ролан Гаррос, рано програв у Вашингтоні. Люди подумали, що зі мною все покінчено, що я не вмію грати в теніс. Але ось ми тут. Я виграв титул. І думаю, тепер ніхто не говоритиме.
– Вчора після перемоги в півфіналі ви говорили про те, що намагалися залишатися позитивно налаштованим протягом усього періоду травм. Як ви зараз бачите результат такого підходу?
– Результат – це титул, звичайно. Якби я був негативно налаштований, то точно не мав би жодного шансу виграти титул або хоча б кілька матчів тут. Просто потрібно залишатися позитивним і знаходити спосіб змусити все працювати. І навіть якби я сьогодні не переміг, я знав, що позитивний настрій допоможе мені в наступні тижні на US Open чи деінде, під час азійської частини сезону. Тож, думаю, це дуже важлива річ.
– Трофей, який ви виграли, виготовили саме тут, у Цинциннаті. Що ви думаєте про нього як про трофей і як порівняли б його з іншими?
– Він дуже гарний. Справді дуже гарний. Хоча, зачекайте, у мене є один… Мій перший трофей у Ліоні теж був дуже красивим. Там було гарне серце. А в Барселоні трофей був величезний, справді величезний і дуже важкий. Але цей дуже класний. Мені подобається. Шкода тільки, що я не знаю, чи можу забрати його додому. Можна? Ні?
– Покладіть його у валізу.
– Ні, він туди не поміститься. Але так, він дуже гарний. Дякую.
– Я бачив деякі з тих критичних коментарів, про які ви говорите. Деякі з них були дуже жорстокими, правда? Особливо під час ґрунтового сезону. Як ви це сприймали і чи справедливо сказати, що ви використовували це як мотивацію?
– Так, я використовую це як мотивацію. Або взагалі не звертаю уваги, але якщо це все ж потрапляє мені на очі, то використовую як мотивацію. Я думаю: “Добре, подивимося наступного тижня”. Я точно знаю, що знову зможу грати на дуже високому рівні. І тоді подивимося, чи говоритимуть вони те саме. Але так, як ви й сказали, я використовую це як мотивацію.
– Якщо говорити про вашу зрілість: Френсіс досить переконливо виграв другий сет, а потім відігрався на трьох ваших матчболах, перш ніж ви нарешті завершили матч. Як це свідчить про вашу зрілість?
– Ну, після того, як я програв другий сет, здавалося, що гірше вже не зіграю. Він грав чудово, але я, чесно кажучи, грав погано. Він чинив на мене тиск, і я сказав собі: “Артуре, ти маєш відреагувати. Треба щось зробити”. Я пішов поговорити з тренером. Він сказав мені кілька деталей, кілька речей, які потрібно було змінити, щоб усе виправити. А потім, коли в третьому сеті я заволодів ініціативою, просто продовжував рухатися вперед. І, звичайно, коли я не реалізував, здається, перші два матчболи… На першому я зробив щось дурне. Я пішов убік під час прийому, пробив форхендом, хоча не робив цього протягом усього матчу, і вирішив спробувати це на матчболі. Тоді я сказав собі: “Артуре, будь ласка, на наступному матчболі будь більш зрілим”. Я так і зробив. Не реалізував його, але нічого страшного. А на третьому вже завершив матч. Тож я дуже задоволений своєю реакцією на корті.
– Що для вас означає бути зрілим? І що ця перемога, а також усе, через що ви пройшли, щоб сюди дістатися, говорить про вас?
– Думаю, зрілість на тенісному корті – це вміння контролювати свої емоції. Це найважливіше: знати, як поводитися в певні моменти. Коли у вас брейкпойнт, коли ви опиняєтеся в якомусь складному моменті – не збожеволіти й намагатися завжди робити правильний вибір. Звичайно, іноді це неможливо, ви можете помилитися. Але потрібно постаратися викинути цю помилку з голови й знову зосередитися на наступному очку, потім на наступному – і не потрапляти в дуже негативне коло. Тож для мене це і є визначення зрілості на тенісному корті.
А друге запитання… Це означає, що я вже можу вигравати такі титули. Звичайно, це великий титул, велике досягнення, але, як я вже казав, це не моя кінцева мета. Я намагатимуся виграти ще більше таких турнірів. Більше титулів, намагатимуся піднятися вище в рейтингу, виграти ще більші титули. Я розумію, що це зовсім не просто. Мені доведеться дуже, дуже, дуже багато працювати, щоб цього досягти. Але мати такий титул у моєму віці – це вже дуже добре.