Вже майже минув черговий чемпіонат світу без збірної України, але, як виявилось, без нашої країни Мундіаль не залишився. Причому навіть сьогоднішній фінальний матч. Можливо, єдиним представником України на ЧС-2026 став оператор Антон Борзенков. Це саме його очима ми бачили найсмачніші кадри з американського континенту: як норвежці гребли разом з фанатами після першої перемоги, як йшов назавжди Кріштіану Роналду, як Енцо Фернандес крутив вуха трибунам і, нарешті, переможний півфінальний екстаз Лео Мессі.
Борзенков знімає на Steadicam – має величезний досвід єврокубкових матчів українських клубів, і вже давно працює за кордоном. Він – саме той хлопець з величезною «бандурою» на тулубі, який має привілей перебувати безпосередньо на полі та передавати найгарячіші емоції телеглядачам.
Про особливості роботи, поведінку зірок перед камерою, що залишилося за кадром трансляцій з чемпіонату світу він розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».
«Я на собі ношу понад 25 кілограмів протягом усього ігрового часу»
– Антоне, розкажіть, як ви потрапили на чемпіонат світу?
– Насправді, стався цілий збіг обставин – можна сказати, так стали зірки. Початок цієї історії слід, напевно, шукати декілька років тому. Якось дізнався про вакансію оператора на стедікам для роботи у Саудівській Аравії. Зв’язався з режисером, домовились спробувати, і таким чином я опинився на Сході. Відпрацювали декілька матчів, і ніби цей досвід вийшов вдалим. Десь за півроку я отримав пропозицію працювати з цим же режисером на Copa America.
Ми провели там від першого туру до фіналу, коли перемогла Аргентина – я теж був на стедікамі. І потім ще декілька разів з ним перетиналися у Великобританії. А ще за деякий час прийшов e-mail з пропозицією поїхати на чемпіонат світу в його команді. Самі розумієте, від такого відмовитися було не можна. Для мене це було щось неймовірне! Я навіть не думав про таке, не сподівався, адже уявляєте, скільки є фахівців. Можливо, режисеру комфортно зі мною працювати, і він збирав перевірених людей.
– Що входить до завдань оператора стедікама?
– Стедікам – це мобільна камера, яка працює по радіоканалу або через дріт. Ми відповідаємо за показ приїзду команд, виходу гравців на огляд поля, розминки, передматчевої церемонії з виконанням гімнів. До цих подій безпосередньо на поле мають доступ максимум 2-3 камери – це саме стедіками.
Робота дуже відповідальна, адже, наприклад, коли грають гімни країн, весь світ дивиться на те, що показує саме твоя камера. Під час матчу працюємо зазвичай за боковими лініями, а після гри знову виходимо на поле, щоб висвітлити емоції гравців. Це роблять два стедіками та дві CineStyle камери. Ми маємо показати всі реакції після фінального свистка, як позитивні, так і негативні.
– У вас є місце для імпровізації чи всі зйомки розписані заздалегідь?
– Кожен стедікам відповідає за свою команду. Перед матчем все обговорюється з режисером. Враховується багато факторів, але при цьому в інструкціях прописано, що маємо показати обидві команди, незважаючи на результат гри. Часто команда після поразки швидко йде до роздягальні, і тоді відповідальний за неї стедікам перемикається на допомогу у висвітленні переможців.
– Робота зі стедікамом є найважчою фізично з усіх операторських?
– Я на собі ношу понад 25 кілограмів протягом усього ігрового часу. Плюс знімаємо багато до матчу, бувають інтерв’ю. Після трансляції майже завжди ніч я не сплю – все тіло болить, і заснути просто нереально.
– День матчу ви повністю проводили на стадіоні?
– Якщо матч починається за місцевим часом о 15 годині, ми маємо бути на стадіоні о 8-9 ранку, а звільняємось десь о 20 годині.
– А ще на цьому чемпіонаті світу, напевно, довелося багато поїздити між трьома країнами?
– Ні. Усі команди, задіяні у виробництві трансляцій, були розподілені по містах. Наша провела весь місяць у Далласі. Лише на півфінал ми переїхали до Атланти. І зараз досить несподівано мене та ще одного стедікамщика покликали на фінал. Ми будемо допоміжними операторами на дротових стедікамах, які задіють у випадку проблем з роботою радіоканалів. Якщо щось піде не так з бездротовими стедікамами, ми вийдемо на поле.
– Цей чемпіонат світу декларується як найбільш технологічний в історії. Як це проявляється в організації трансляцій?
– Насправді, для мене як для оператора стедікам нічого дивного не було. Звичайна камера, звичайні радіоканали. Але це стосується особисто мене, а в цілому дійсно нововведень багато. Взяти хоча б нові м’ячі. З ними проводять не лише вже звичний VAR- тест, коли задіяні всі камери, а ще окремо перевіряють роботу вбудованого чіпа та всієї системи, що відповідає за зчитування всіх дотиків.
Це відбувається перед кожним матчем. Задіяно безліч техніки: дрони, гелікоптери, спайдер-камери. Взагалі на одній трансляції працюють близько 40 камер – це дуже багато. Вони розташовані навколо поля, у чаші стадіону, навколо арени, біля готелів навіть є окремі камери, щоб в лайві дати виїзд команд.
– І робота кожної чітко розписана по інструкціях?
– Звичайно, все розплановано до хвилини. Збірна виїжджає з готелю по команді людини з таймером, все знімається, одразу монтується та видається у прямий етер. Усі заходи на стадіоні, початок матчу має відбутися із секундною точністю.
Проводимо репетиції. Наприклад, перед першим матчем у Далласі ми все перевіряли вперше за 5-6 днів: тести камер, чи скрізь є сигнал тощо. За два дні до кожної гри починалися репетиції виходу команд, щоб не було ніяких затримок, бо це все пов’язано з рекламою.
«Мессі зазвичай не дуже емоційний, а тут він прямо шаленів від радощів»
– Ви найближче з усіх перебуваєте до гравців. Хто найбільше вразив емоційністю або чимось несподіваним в якомусь епізоді?
– Після півфіналу дуже здивував Мессі. Зазвичай він не дуже емоційний, а тут він прямо шаленів від радощів. І якраз він кричав прямо в мою камеру. Мій асистент божевільний фанат Мессі – так він просто був у захваті! Теж був шокований, що Мессі стільки емоцій проявив.
Також не очікував, навпаки, дуже спокійної реакції від Кріштіану Роналду, коли Португалія програла іспанцям. Я працював з Іспанією, але така незворушність стала сюрпризом. Дуже мені сподобалися японці, вони взагалі нереальні! Під час роботи стедікама поруч відбувається розминка, і футболісти часто, виходячи, можуть тебе елегантно відтіснити: мовляв, ми тут працюємо, звали звідси. А японці, навпаки: кланяються, перепитують, чи не заважають оператору. Зовсім інший менталітет.
Дуже мені подобається, коли переможці після матчу приходять до своїх трибун, і половина стадіону співає, скандує щось, а гравці всі разом дякують вболівальникам. Це відбувається безпосередньо поруч і пробирає аж до мурашок по шкірі. Якраз коли норвежці виграли перший матч, я знімав, як у барабан бив їхній капітан. Весь стадіон гребе – було дуже круто!
Взагалі, атмосфера на стадіонах нереальна. Ми відпрацювали 8 матчів на 70-тисячному стадіоні. І на всіх був аншлаг. Щось подібне пам’ятаю востаннє, коли ще як вболівальник був на матчі Ліги чемпіонів Динамо з Арсеналом на Олімпійському. Не знаю, як було у Мексиці чи Канаді, а у Далласі було неймовірно. Навіть коли грали далеко не топ-команди, все одно був повний стадіон. При цьому я не бачив жодної бійки. Часто вболівальники змішувалися, і все минуло без ексцесів – у людей було свято.
– А є серед футболістів артисти, які спеціально грають на камеру?
– Багато хто знає, де розташовані камери, і видно, що шукають їх очима. Біжать до нас, знаючи, що будуть робити. А на цьому чемпіонаті ще часто шукають не камеру, а звертаються до трибун, де сидять дружини, діти.
– Були моменти, коли хотілося по-вболівальницьки зануритись у цю атмосферу та просто подивитися футбол, відкинувши камеру?
– Знаєте, мені настільки подобається робота зі стедікамом, що я справді більше люблю показувати футбол, ніж дивитись його. Коли Аргентина забила у півфіналі перший гол, і Енцо Фернандес показував вуха трибунам, ти знімаєш цей крупний план і розумієш, що твою камеру дивиться весь світ! Потім нам показали статистику: 24 мільйони на ВВС, 16 мільйонів на Fox… Ось справжній кайф! І в мене більше емоцій викликає те, що стільки людей дивляться мою роботу, ніж просто дивитися футбол на трибуні.
«Заборонено просити на полі у гравців автографи, футболки або фотографуватись з ними»
– Чи є моменти, які заборонено показувати?
– Так, все це теж проговорюється. Ми крупно не показуємо важку травму – лише загальними планами. Не показуємо заворушення на трибунах. Якщо в кадр потрапив, умовно кажучи, п’яний вболівальник, режисер підказує брати іншого. Зараз намагаюся пригадати, що було подібного на цьому чемпіонаті, і навіть нічого на думку не спадає. Лише позитив був.
– А є щось взагалі заборонене для оператора, за що можуть навіть викреслити з трансляційної команди?
– Всі обов’язки прописані. Ми маємо перевірити техніку. Спеціальні люди цим займаються, маркують налаштовану техніку. І якщо в тебе буде техніка без відповідних стікерів, тебе дійсно можуть відсторонити від роботи. Потрібно дотримуватись дрес-коду: маємо бути в однакових сорочках, особливо ті, хто працюють біля поля.
І звичайно, не вляпатись ні в яку пригоду в місті, коли вдягнений в брендований одяг, щоб не псувати імідж всієї організації. Заборонено просити на полі у гравців автографи, футболки або фотографуватись з ними.
– Якби вам замовили документальний фільм про один день з цього чемпіонату, кого б обрали головним героєм?
– (замислившись) Напевно, японців. Ну дуже вони мені сподобались. Якщо обирати одного, нехай буде їхній головний тренер. Щось про нього було б цікаво особисто для мене. До речі, з особистого можу пригадати історію більш ранню. Якось на матчі Ліверпуля ми брали інтерв’ю у запрошеного гостя, яким виявився Стів Макманаман.
А коли я ще навчався у 5 класі, першою в житті футбольною карткою була саме з ним. І я знайшов у старому телефоні фото цієї картки та показав йому. Він був щиро вражений. Ми з ним зробили селфі, і для мене це був дуже проникливий момент. Ось щось подібне, напевно, було б цікаво перетворити на документальну історію.
– Якщо через деякий час вас попросять описати чемпіонат світу якимось одним, найбільш характерним кадром, який момент оберете?
– Не знаю, що буде у фіналі, а на дану мить, напевно, це відрізок півфіналу, коли Аргентина забила два голи англійцям. А щодо конкретного моменту – можливо, коли Мессі підкидали на руках після цієї перемоги. Здається, це теж було з моєї камери.
– І наостанок. Ви дійсно – єдиний українець на чемпіонаті світу чи ми перебільшуємо?
– Зустрів одного вболівальника в українській футболці. А серед працівників нікого, на жаль, не знайшов. Хоча напевно можу говорити це лише про три стадіони, де працював.
– Дізнаючись, що ви з України, колеги про що розпитують зазвичай?
– Багато з ким я працював раніше, тому для них це не новина. Було, що американці, чуючи акцент, запитували, звідки я. І одразу висловлювали підтримку: ми за вас, тримайтесь.
«В українському футболі до повномасштабного вторгнення все було гаразд з показом матчів»
– Загалом, що цей чемпіонат дав вам нового у професійному плані? Чи є щось, що можна запровадити у показі чемпіонату УПЛ?
– Особисто для мене новим досвідом стала робота у настільки величезній команді. Маю зазначити, що мені було дуже комфортно працювати – усі колеги виявилися чудовими людьми та гарними фахівцями. Над однією трансляцією тут працюють близько 150 людей. А загалом до організації кожного матчу залучена просто безліч людей. Коли в тебе у телефоні 15 WhatsApp-груп, це дає великий досвід комунікації.
Щодо другого питання, звісно, все залежить від фінансів. Скажу, що в українському футболі до повномасштабного вторгнення все було гаразд з показом матчів. Можу порівняти з шотландською лігою або з Чемпіоншипом, з якими стикався на власному досвіді – у нас реально транслювали на рівні. Як завжди, хотілося б більше камер, більше людей залучати. Бо коли одна людина, наприклад, відповідає за повтори з багатьох камер, увага розпорошується.
